Після американських виборів я ще більше зауважав Україну! От, у нас наприклад, в 2010 році народ обрав дурня на президента. Случайно… Тіпа, так получилось, всякого буває… Але ніхто Януковича особливо яростно не славив, од на царство йому не писав. А якщо його й звеличували, то лише в колі вузько обмежених осіб, і в межах придворної пристойності.
Янукович знав своє місце, і якоюсь задньою частю свого єства певно й сам підозрював, що він трохи не тойво… Він не називав себе Ярославом Мудрим і не порівнював з Володимиром Мономахом. Сидів у Міжгір’ї, дресірував страусів, стрибав по пеньках. Іноді виходив на люди, і тоді на нього стрибав вінок… А коли спробував поговорити з людьми “з позиції сили”, то ледве втік…
А от США…
Всесвітня столиця демократії, прав людини, взірець розвинутого громадянського суспільства і суспільної адекватності впала за Трампа, буквально за лічені тижні. Тут тобі і “золота доба”, і Джордж Вашингтон, і Туркменбаши, і Рухнаме, і шо попало. Марс, Гренландія, Панамський канал і Нобелівська премія, і на вербі груші…
Кілька років тому мені трапилася книжка Бена Шапіро “Як зруйнувати Америку за три прості кроки”. Читав, думав: що за брєд?! А, ні, не брєд!
Україна – не Америка!… Майдан – як форма народного контролю і один з принципів посполитого правління. Так повелося…
Віталій Чепинога
