КУРС ВАЛЮТ І БАБА НАДЯ

Гривню відпустили. Ну, а шо : гривня - не рабиня, нельзя її тримать прив'язаною. Хай погуляє.
Ото вибралась я на ринок.
Базар. Ярмарок. Так і не в'їхала, що то було. Якийсь просто празнік фінансового фемінізма.Нацвалюта гуляє і зажигає не по-дєцкі.Мені-то, власне, курточку треба було. Для дєвочки-подростка. Я вже й приглянула була вчора.
Но, за сутки раскрєпощонна гривня зуміла зробити з цінниками такі взрослі непристойності, шо я поняла : во врємя роста валютного курса - дітям взрослєть не можна. Коли валюта входить у пубертатний період - ето капєц.
Всьо, шо з нею соприкасається, одразу попадає в зону немислімої турбулєнтності.Скачки, переддефолтні ями, індексові піке, всі ці зниження, повишенія, завіхрєнія в разних фінансових потоках...
І в ітогє - інвєрсіонний слід від зарплати.
Нє, канєшно, є люди, котрі в цьому всьому чувствують себе, як риба в воді і сізий орьол в небі. Базарні валютчики.
Сидять он на порожніх ятках в позі коршуна. Хитрими глазами народ прочісують. Ловці матрасних доларів. Ордєн чулочної підвязки з заначкою.
Ну, і торговці.
Пока гривня гуляє, вони її піруети тут же вимальовують на цінниках. Доллар росте.

От, блять! Пізня осінь - а він росте. І морозу не боїться.
Хоча, он баба Надя з гарбузами стоїть. По 5 грн. Як і вчора. Баба Надя - вчителька історії, вопше-то. Була. У себе в селі. Но її скоротили.
Бо реально : нашо школі стара вчителька історії і молода правознавства?
Це ж дві ставки. Економити треба. Молода, котра по правознавству, чудово справиться з обома предметами, класним керівництвом, гуртком і музеєм шкільним за півтора оклада. Плюс ще позакласна робота і позашлюбні єблі з директором.
Так шо баба Надя тепер на базарі. Їй по-фіг валютні коливання.
- Я, - каже, - свої гарбузи не доларом, а гамном поливаю. В мене стабільность.
- А то, шо гривня скаче... В мене корова он тоже скаче. То я її заведу до бика, він зробе свою роботу, - і я маю і молоко, і тилєтко і гамно для городу.
А то, шо гривня скаче - то нема чого вийобуватись на всі гроші. Вона і скакать не буде.

А я ото ходжу, придивляюсь до курточок, і вмене таке чувство, що вибору немає - доведеться, таки, на всі гроші...
- Шо, ціна кусається? - питає баба Надя. - А примєр казав : паски затягуйте.
Бо ціна - не хуй, стояти не буде. То ти пальтішко з пасочком дивись...
Смішно їй. Дивлюсь.
- А ти хоць заробляєш трохи? Шо робиш?
- Та перекладаю, - кажу.
- Від фірми, чи сама?
- І так, і сяк. Як вдається.
- О, то візьми мого Міська пристрой десь. Він файно плитку перекладає. І черепицю може.
Пояснюю, що перекладаю дещо інше, нематеріальне.
- От, - сміється баба Надя. - Того й трясешся тово. Бо вся ваша гороцька жизнь до долара прив'язана. А моя корова прив'язана до ясел. І в неї один курс : на пашу і додому. Їдь в село, я тобі теля на годування дам, хоць поживеш, як людина.
Коли бабу Надю скоротили, вона спочатку плакала, потім хотіла судитись, але грошей не було.
Врешті сказала собі :"Та їбись воно всьо конем!"- взяла в куми телятко і вигодувала корову.
Корова у неї - кормілєц. Щитай, шо мужик в домі. Вона так і каже : " Микола перебивається случайними підробітками, а ми з Рябою сім'ю годуємо."
- От бачиш, яка разніца курса : я продаю молоко, сметанку, городину, а ти - витріщки. Бо я на землі живу. Ми - прості люди, до всього готові. Но, от як історик, я тобі скажу : в кацапів є дві біди - дураки і дороги.
А в нас тих бід є три : херня, хуйня і кацапи. Херню ми творимо самі, і то регулярно. Через шо в нас постійно стається якась хуйня.
А кацапи то всьо разом повертають так, шо і валюта скаче, і українець плаче...
Одним словом, купила я пальтечко. Для дєвочки-подростка. За ціною норкового манто для БТРа...Зате з пасочком.
                          
                                                                                                               Дзвінка Торохтушко
                                                                                                               

Proudly Powered by Blogger.