Тим, хто голосував за "республіки". Тим, хто радісно продавав Україну, висловлюючись за "суверенітет" Криму і східних областей. Це ви, саме ви, розв'язали війну. Це ви, саме ви, занурили в кров по самі лікті руки гіркиных-болотовых. Це ви, передусім, винні в тому, що вбивають моїх друзів, яких я ніколи не зможу повернути.Це ви їх убили. Саме ви!
Скажете, висловлююся занадто емоційно, занадто нестримано? А я і не приховую, що говорю емоційно і нестримано. Тому що не можна стриматися, коли йдеться про вас - тих, хто голосував. Коли йдеться про тих,хто приніс мені горе і відчай. Це ви бігали по вулицях міст і селищ Криму і Донбасу, розмахуючи чужими прапорами.Ви кричали, що вам не потрібна Україна і ви"повертаєтеся на свою батьківщину в Росію". Ви збрехали. Ви не повернулися на свою "батьківщину". Ви,як щури, сховалися в льохах, і там сьогодні обурюєтеся"безладами". Вам не подобається, що у ваші будинки лізуть озброєні дебіли, що у ваших містах бракує солі і хліба, світла і води.
Вам не подобається, що грабують ваші магазини,гвалтують ваших дружин і дочок. І ви знову звинувачуєте в цьому кого завгодно - бандерівців, українських націоналістів, Європу, Америку, але тільки не себе. А я -звинувачую вас. Звинувачую емоційно і нестримано. Тому що інакше не можу. Тому що мої рідні через вас вимушені бігти зі своїх домів, тому що вони, помираючи, не можуть дочекатися лікаря, адже ваші "народні губернатори" дали наказ підірвати мости і перекрити шляхи до їх міст. Це ви в мої 55 років відправили мене до військкомату, дорогу до якого я давно забув. Ви змусили щодня плакати мою дружину.
Моїх рідних вбивають не українські націоналісти, не бандерівці, не правосеки і навіть не кацапи і чечени. Моїх рідних, моїх друзів вбиваєте ви - ті, що голосували. Ті, які зараз від страху залилися проносом по самі вуха. Ви тепер молитеся, щоб залишитися в живих? А хіба ті,кого через вас убили, не хотіли жити?!
Це ви, ті, що голосували, старанно вкладали вашим "референдумом" козирі в руки путлеру-гітлеру. Це сааме на ваше "волевиявлення" він тепер посилається, розриваючи на шматки Україну. Ви, а не путлер, почали вбивати моїх родичів, виганяти на вулицю моїх друзів. І це ви мрієте, щоб ваші діти і онуки назавжди залишилися у вчорашньому радянському лайні і ніколи з нього не вилізли. І саме для цього ви низько кланяєтеся новим окупантам, підносячи їм хліб-сіль.
Так я вас бачу, так я вас сприймаю. Інакше у мене вже невийде.
Сергій Штанько